ІСТОРІЯ БОРОТЬБИ З ВОГНЕМПожежі в історії людства. Огляд найбільших та найспустошливіших пожеж. Приборкання вогню. Законодавчі та організаційні заходи, спрямовані на запобігання пожежам. Еволюція технічних засобів пожежогасіння. Історія пожежної охорони. Пожежі з давніх давен були одним із найтяжчих народних лих. Полум'я не тільки перетворювало на попіл окремі будинки та селища, а й знищувало цілі міста: Рим - у 64 р. н.е., Лондон - у 1666-му, Москву - в 1812-му, Гамбурґ - у 1943-му. Під час правління імператора Нерона, влітку 64 року н.е., в Римі виникла ґрандіозна пожежа. Вона тривала шість днів. Із 14 районів міста три були знищені дотла, а в семи згоріла більша частина будівель. У вогні загинули тисячі людей. Серед городян поширювалися чутки, нібито імператор наказав підпалити місто, щоб отримати натхнення від видовища пожежі для написання поеми про загибель Трої. Ці чутки посилилися, коли стали відомими плани Нерона цілковито перебудувати місто. Поголос виявився настільки небезпечним, що імператор та його оточення визнали за необхідне для заспокоєння населення знайти й покарати "винних". Почалися масові арешти та жорстокі страти (віддання засуджених на поталу звірам у цирку, розпинання на хрестах, спалення) перших християн, яких оголосили "паліями". У середні віки великі міста Європи систематично спустошувалися пожежами. Неодноразово горіли Київ і Москва. Страсбурґ у XIV столітті горів вісім разів. Двічі цілковито вигоряв Берлін. 2 вересня 1666 року в Лондоні сталася велика пожежа, яка тривала п'ять днів і знищила 87 церков та 13 200 будинків. В пам'ять про цю трагедію між 1671 та 1677 роками в лондонському Сіті спорудили спеціальний меморіал. Одним із найдраматичніших епізодів війни з наполеонівськими арміями стала вереснева 1812 року пожежа в Москві. З 9151 будинку, що були на той час у місті, згоріли 6596. Вогонь загрожує людям від часу його появи на Землі, й протягом тисячоліть люди намагаються знайти захист від нього. У Єгипті вже у II тисячолітті до н.е. пожежі гасили водою, яку доставляли до місця горіння в глиняних посудинах. У давніх греків і римлян в обов'язки денної та нічної сторожі входила подача сигналу тривоги в разі виявлення пожежі. Одним із найдавніших пожежних механізмів, створених людиною, був насос ручної дії, винайдений грецьким ученим-механіком Ктесибієм, що жив в Александрії у ІІ-І ст. до н.е. 
Перші згадки про заходи боротьби з пожежами на території Київської Русі є в "Руській правді" - законодавчому положенні, котре з'явилося в XI ст. Оскільки причиною пожеж зазвичай було необережне поводження з вогнем, основні заходи щодо запобігання їм полягали в суворому обмеженні чи навіть забороні користуватися вогнем жаркої пори та жорстокому, аж до смертної кари покаранні винних. Головним способом ліквідації пожеж було руйнування дерев'яних будівель, що дозволяло відвернути масштабне поширення вогню. Покрівлі та стіни будинків під час пожежі покривалися лубом та мішковиною, які поливалися водою з відер. Запаси води робили в бочках і чанах, що встановлювалися на гори щах та у дворах. На шляхах поширення вогню ставили так звані "паруси" з цупкої тканини й луб'яні щити, змочені водою. У 1672 році голландець Ян ван дер Гейде винайшов насос із напірним рукавом, що дозволило подавати воду на велику відстань. Згодом з'явилися й гнучкі всмоктувальні рукави, за допомогою яких забирали воду з відкритих водойм. Такі насоси з рукавами залишалися основним технічним засобом гасіння пожеж аж до 1829 року, коли було створено паровий пожежний насос. Із ХУІІ-ХУІІІ ст.ст. починають упроваджуватися протипожежні правила в будівництві. У нових будівлях стали зводити брандмауери - протипожежні стіни. Визначалися протипожежні відстані (розриви) між будівлями. Садиби, двори, будинки, селища комплектувалися пожежним інвентарем: відрами, сокирами, щитами з повсті, драбинами, гаками, "парусами", водоливними трубами тощо. З'являється пожежно-сторожова служба. Перші автоматичні установки водяного пожежогасіння становили бочкоподібні посудини з водою, оснащені пороховим зарядом. Під час вибуху вода розбризкувалася на все приміщення й заливала вогонь. Такі знаряддя були розроблені в 1708-1710 роках у Росії за участю Петра І, а дещо згодом - Захарієм Грейлем у Німеччині (1715 р.) та Годфреєм у Великобританії (1723 р.). Прообраз сучасної автоматичної пожежної сигналізації з'являється на початку XIX ст., коли в ряді країн Європи та США під стелею пожежонебезпечних приміщень стали натягувати шнури з горючих ниток. Під дією вогню шнур перегоряв, важіль, який був підвішений до нього, падав та вдаряв об мідну таріль або приводив у дію пружинне заведення дзвона тривоги. У 1851 році німецька фірма "Сіменс і Гальське" виготовила першу електричну пожежну сигналізацію, використавши для цієї мети апарат Морзе. У другій половині XIX ст. були винайдені й отримали масове розповсюдження спринклерні та дренчерні установки пожежогасіння, з чим пов'язані імена Стюарта Гаррісона (Великобританія), Генрі Пармелі та Фредеріка Гріннеля (США). Останній сконструював відбивач, який дозволив подавати воду в усіх напрямках. На початку XX ст. була вперше отримана хімічна піна для гасіння пожеж нафтопродуктів, з'явились автоматичні пожежні сповіщувачі, хімічні пінні та порошкові вогнегасники. |
|
|
|
||||||||||||
Пожежі у давній Русі також були страшенним лихом, бо через щільну дерев'яну забудову міст і селищ вогонь поширювався дуже швидко.